Домашнє насильство – одна з ключових соціальних проблем, яка існує в Україні. Так вважають українські й міжнародні правозахисники, юристи, психологи. Довгий час, ця тема замовчувалася на національному рівні й вважалося, що домашнє насильство не потребує зовнішнього втручання. Однак часи, на щастя для багатьох, змінилися, як і пріоритети в цьому питанні. Тож нині в Україні впроваджуються та розробляються різноманітні механізми боротьби та протидії домашньому насильству.
Законодавство виділяє 4 види насильства: фізичне (побої, штовхання, нанесення тілесних ушкоджень), психічне (погрози, шантаж, приниження, навіть брудна лайка, яка наносить дискомфорт); економічне (тотальний контроль за фінансами, коли інша особа не може впливати на формування бюджету, на те, куди кошти йдуть, контроль за особистими речами іншої особи, коли я не можу їх подарувати, заборона або примус працювати чи навчатися). І четвертий вид насильства – сексуальне. Дуже добре, що воно теж визначено нашим законодавством, бо довгий час вважалося: жодного сексуального насильства у родині бути не може, це – виконання подружніх обов’язків. Але це не зовсім так. Сексуальне насильство – це примус до сексуальних відносин, які неприйнятні для іншої особи.
Шлях перший – не мовчати
Щоденно в Україні фіксують близько 348 фактів домашнього насильства. Соціальний тиск настільки сильний, що багато жертв сприймають це насильство як невідворотне явище і просто його замовчують. Їх мовчанка – це сигнал для кривдника, який «легалізує» злочин і вказує на його безкарність. Чомусь інколи нам простіше заплющити очі та зробити вигляд, що нічого не відбувається, що все це нас не стосується і сімейна сварка – це нормально. І що потреба у тому, щоб сховати жінку з дитиною у безпечне місце, надати їм необхідну медичну, психологічну та правову допомогу – це завжди виключення з правил, а не загальна тенденція. Так ми себе заспокоюємо, і коло замикається. Його необхідно розімкнути. Мовчання рівнозначне злочину!
Шлях другий – знати про власні права та алгоритм дій
Дієвим способом запобігання є інформування кожної людини про її право на вільне від насильства життя, про невідворотність покарання за будь-яке насильство з моменту повідомлення про нього, про неприпустимість самоствердження через насильство над слабшими, про неприпустимість насильства над жінкою лише через те, що вона жінка, про неприпустимість насильства на очах у дітей, про неприпустимість замовчування насильства. Не існує конфіденційних заборон за фактами домашнього насильства!
- При можливості забезпечити собі та дитині безпечне місце перебування, наприклад, залишити житло, покликати сусідів чи родичів, закритися в кімнаті тощо. Після чого викликати поліцію.
- Повідомте поліцію про вчинення насильства відносно себе, а також відносно дітей, якщо діти були свідками насильства.
- За наявності тілесних ушкоджень (синці, подряпини і т.д.), навіть якщо вас били по голові і видимих тілесних ушкоджень нема, зазначайте про це у своїй заяві і одразу ж у цей день або на наступний, не чекаючи скерування поліції, звертайтеся у травмпункт і повідомляйте, що вас побив чоловік. Після написання заяви у поліцію призначається слідчий. Від нього ви можете отримати скерування на проходження експертизи з метою визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
- У випадку вчинення відносно вас сексуального насильства, зателефонуйте на 102 і повідомте про зґвалтування. Важливо, щоб ви дочекалися поліції, не милися та нічого не рухали у квартирі до моменту прибуття поліції, оскільки необхідно буде пройти медичну експертизу.
- Якщо насильство відбувалося у присутності дітей або відносно них, у тому числі якщо це психологічне насильство, а саме образи, приниження, погрози, звинувачення тощо, напишіть заяву в службу у справах дітей.
- У ситуації домашнього насильства найчастіше страждають діти, оскільки відповідно до Сімейного кодексу України батько і мати мають рівні права щодо спілкування з дітьми, побачення з ними та проживання. Тому, якщо насильство в сім’ї відбувалося у присутності дітей, внаслідок чого діти мають психологічні травми, ви маєте право не давати кривдникові бачитися та спілкуватися з дітьми, поки рішенням суду не буде визначеного способу участі батька у вихованні дітей та призначено дні, години та визначено умови побачень.
- Звертайтеся за допомогою до Центрів безоплатної правової допомоги, які є у ваших містах. Працівники та працівниці Центрів обізнані з проблемами домашнього насильства і можуть вам допомогти. Також ви можете звернутися до Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які мають психологів та відповідних фахівців та володіють інформацією про наявність притулків для жінок у вашій області, або розглянуть можливість тимчасового переміщення вас у Центр соціально-психологічного допомоги.
Шлях третій – профілактика
Інформаційно-просвітницька, профілактична та методична робота щодо формування ненасильницьких моделей поведінки є надзвичайно важливою. Для результативності цього процесу необхідне розроблення і поширення превентивних заходів щодо попередження домашнього насильства:
- професійна підготовка фахівців, які працюють з дітьми та молоддю за програмами, що стосуються питань домашнього насильства;
- посилення захисту і підтримки дітей, які стали свідками насильства або жертвами насильства;
- вивчення масштабів домашнього насильства;
- зміцнення знань про ефективні засоби запобігання домашньому насильству.
Шлях четвертий – впровадження кримінальної відповідальності
Закон № 2227-VIII про кримінальну відповідальність за домашнє насильство набуде чинності 11 січня 2019 року. У законі зазначається, що домашнє насильство – це умисне систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство щодо подружжя чи колишнього подружжя або когось іншого, з ким винний перебував у близьких стосунках. Наслідки такого поводження – фізичні, психологічні страждання, розлади здоров’я, втрата працездатності, емоційна залежність, погіршення якості життя потерпілого.
Шлях п’ятий – зусилля місцевої влади та свідків насильства
Органи місцевого самоврядування повинні організовувати соціальні послуги, можуть їх замовляти, брати участь у підготовці фахівців, які будуть боротися з домашнім насильством і визначати, які спецслужби з підтримки постраждалих потрібні регіону, забезпечувати їхнє створення і роботу.
