Ґендерна рівність – це принцип, визнаний світом, який реалізується в багатьох сферах суспільного життя. Питання ґендерної рівності у сфері трудових відносин сьогодні є досить актуальним.
Жінки в сучасному світі виконують материнську функцію, є берегинями домашнього осередку, але при цьому є немало прикладів тому, коли жінка здатна виконувати складні роботи поза межами її вікових традиційних функцій, досягати високих професійних вершин так само, як і чоловіки, тобто бути повноправним членом суспільства, в тому числі і як працівниця. Втім в людському суспільстві і досі дається взнаки вікове ставлення до жінки як до істоти нижчого рівня. Проте світ намагається зламати таке ставлення до жінки, увівши в обіг правову категорію «ґендерна рівність». Світовою спільнотою визнано, що ґендерна рівність сьогодні – це одна із запорук успішного розвитку будь-якої країни та світу в цілому. Тому сучасні держави докладають значних зусиль, аби ґендерна рівність стала панівною моделлю в розвитку суспільства та держави.
В наш час рівність прав жінок та чоловіків гарантується принципами права – загальними та спеціальними, які знайшли своє відображення як в міжнародних правових актах, так і національних.
Причин виникнення порушень ґендерної рівності у трудових відносинах – багато. Головними з них є поширення стереотипів про роль жінки та виховання дітей з прищеплюванням їм патріархальних установок. Тож, щоб унеможливити подальші випадки порушення права на ґендерну рівність у трудових правовідносинах, слід впливати на суспільство та боротися з наявними стереотипами не лише прийняттям відповідних актів трудового законодавства, а й проведенням роз’яснювальної роботи щодо їх правильного тлумачення та застосування серед роботодавців та працівників – жінок та чоловіків.
Законодавством України гарантуються рівні конституційні права і свободи громадянам, які є невідчужуваними та непорушними, рівність громадян перед законом. При цьому виключаються привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Питання ґендерної рівності у сфері трудових відносин включає принципи рівності можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці рівної цінності; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад.
Утім, забезпечення рівності прав і свобод жінок та чоловіків, як виявляється на практиці, є доволі проблемним. Чи дійсно можливо забезпечити таку рівність? Постає й таке питання: навіщо Україна та інші держави світу зобов’язались забезпечувати практичне втілення принципу рівності? Відповідь полягає у тому, що повний розвиток країни, добробут всього світу та справа миру вимагають участі жінок нарівні з чоловіками у всіх сферах, що для досягнення повної рівності між чоловіками та жінками необхідно змінити традиційну роль як чоловіків, так і жінок в суспільстві та в сімʼї. А для цього, наприклад, слід вживати заходи щодо зміни соціальної та культурної моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок.
Легальне визначення ґендерної рівності містить Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»: «ґендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства».
Принцип рівності трудових прав жінок і чоловіків закріплений також і в Кодексі Законів про працю України. Стаття 21 цього Кодексу забороняє будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей за ознакою статі.
Статтями 21 та 22 Кодексу Законів про працю України встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян, в томі числі незалежно від статі, а також не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг під час укладення, зміни, припинення трудового договору залежно від статі.
