Друга світова війна завдала нищівного удару по українській літературі. Більшість письменників і критиків були змушені емігрувати, а на територіях, окупованих більшовиками, українська преса та видавнича діяльність були повністю знищені. Навіть за німецької окупації можливість створення літературних груп була обмежена, дозволявся лише Союз письменників і журналістів у Львові. На решті території України українська література була фактично неможливою, спроби організувати незалежні видання придушувалися, а видавці та редактори зазнавали репресій. Лише у Західній Україні режим окупації був дещо ліберальнішим, що дозволило існування окремих українських видавництв.
Попри складні умови українська інтелігенція, яка опинилася в еміграції, прагнула консолідувати мистецькі сили та підтримувати розвиток українського слова. Так, 25 вересня 1945 року в німецькому місті Фюрт було засноване літературне об’єднання Мистецький Український Рух (МУР). Ініціатива створення МУРу належала Івану Багряному, Віктору Петрову (Домонтовичу), Юрію Косачу, Ігорю Костецькому, Івану Майстренку та Юрію Шереху (Шевельову), а головою об’єднання став Улас Самчук. Організація об’єднувала близько шістдесяти письменників і діячів культури з різними поглядами на долю української літератури, але єднала їх спільна мета — служити українському слову та культурі, відкидаючи будь-яку ідеологічну заангажованість.
МУР став першим післявоєнним літературним об’єднанням українських письменників у еміграції і відіграв важливу роль у збереженні національної ідентичності. Він об’єднував митців різних стилів та напрямків, створюючи майданчик для творчих дискусій, обміну ідеями та розвитку літератури. Діяльність організації включала проведення трьох з’їздів (1945, 1947 та 1948 роки), кількох теоретичних конференцій та видання літературних журналів і серій, серед яких «Мала бібліотека МУРу», «Арка», «Литаври», «Наше життя» та інші. У цих виданнях публікувалися художні твори, рецензії, критичні та мистецтвознавчі статті, що сприяли розвитку української культури та літератури в еміграції.
Члени МУРу, серед яких були Віктор Петров, Ігор Костецький, Юрій Шевельов, Улас Самчук, Євген Маланюк, Іван Багряний та багато інших, усвідомлювали своє завдання створювати мистецькі твори, які формують синтетичний образ України, її духовність у минулому, теперішньому та майбутньому. Організація прагнула надати творчій свободі максимальну широту, об’єднуючи різні стилі та підходи для збагачення української літератури. Вона відкинула будь-яку політичну заангажованість, підкреслюючи, що література повинна служити культурі та нації, а не політиці.
МУР залишив помітний слід у розвитку української літератури XX століття, став символом культурного опору та консолідації української еміграції. Його діяльність забезпечила збереження українського слова, сприяла розвитку літературних дискусій і дала можливість українським митцям реалізувати свій творчий потенціал далеко від рідної землі, створюючи фундамент для подальшого розвитку української культури за кордоном.
