Головними документами правового регулювання прав дітей, сімейних відносин та питання насильства над дітьми є Конституція України, Сімейний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закони України «Про охорону дитинства» та «Про запобігання та протидію домашньому насильству», норми яких визначають та гарантують охорону і захист прав дітей у нашій державі.
У статті 52 Конституції вказано, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантовано право на захист від усіх форм насильства, право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.
Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Жорстоке поводження з дитиною – будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, насильства за ознакою статі, булінгу (цькування), мобінгу (цькування), а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини (стаття 1 Закону України “Про охорону дитинства”).
Держава здійснює захист дитини від:
- усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або інших законних представників дитини;
- втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
- залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства (стаття 10 Закону України “Про охорону дитинства”).
Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правничої допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених Законом України “Про безоплатну правничу допомогу” (стаття 3 Закону України “Про охорону дитинства”).
Правовий захист дітей здійснюють батьки (усиновителі), які є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 242 Цивільного кодексу України).
Правовий захист дітей відповідно є предметом основної турботи, основним обов’язком батьків, а також забезпечення ними інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України “Про охорону дитинства”).
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону (стаття 12 Закону України “Про охорону дитинства”).
Гарячі лінії з питань запобігання та протидії домашньому насильству:
- – гаряча лінія поліції – 0 800 500 202, виклик патруля – 102;
- – 1547– урядова гаряча лінія для осіб, які постраждали від домашнього насильства (цілодобово, безкоштовно з мобільних та стаціонарних телефонів);
- – 116 123(для мобільних телефонів) або 0 800 500 335(для стаціонарних та мобільних телефонів) – національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації;
- – 116 111(для мобільних телефонів) або 0 800 500 225(для стаціонарних та мобільних телефонів) – національна гаряча лінія для дітей та молоді;
- – 0 800 213 103– гаряча лінія системи безоплатної правової допомоги (цілодобово, безкоштовно з мобільних та стаціонарних телефонів);
Дитина вправі особисто звернутися за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів до підрозділів органів Національної поліції України, служби у справах дітей, органів опіки та піклування, органів управління освітою, навчальних закладів, установ.
