Цього року День пам’яті жертв політичних репресій відгукується в серцях українців з особливим болем. Ми не просто згадуємо історію — ми бачимо її жахливе повторення в реальному часі.
Сьогодні ми схиляємо голови в пам’ять про мільйони українців, які стали жертвами тоталітарного радянського режиму. Биківня, Соловки, Сандармох — ці назви назавжди закарбовані в нашій генетичній пам’яті як символи намагання знищити українську націю, її інтелігенцію та волелюбний дух.
Те, що колись називали «червоним терором», сьогодні повернулося у вигляді фільтраційних таборів, примусової депортації дітей та переслідувань на окупованих територіях. Росія, як правонаступниця СРСР, продовжує ту саму політику репресій, намагаючись стерти українську ідентичність силою та залякуванням.
Сучасна війна чітко показує: радянські репресії ХХ століття не залишилися в минулому. Сьогодні Україна протистоїть тим самим методам і тій самій системі «червоного терору», просто в сучасному обличчі.
Наш опір — від інтелігенції «Розстріляного відродження» до теперішніх захисників — доводить головне: українську ідентичність і прагнення свободи неможливо знищити силою. Ми обираємо волю, бо добре пам’ятаємо, до чого призводить тоталітарне мовчання. А власна незалежна держава для нас — це єдина гарантія безпеки. Адже історія вже довела, що ціною бездержавності стають депортації, голодомори та розправи над незгодними.Сьогоднішні воїни на фронті та люди в тилу фактично завершують боротьбу тих поколінь, які чинили спротив системі століття тому.
Ми пам’ятаємо кожного, хто загинув у безіменних могилах минулого, і кожного, хто віддав життя за нашу незалежність сьогодні. Наша пам’ять — це наша зброя. Наша єдність — це запорука того, що терор більше ніколи не переможе на цій землі.
