Сьогодні Україна проходить крізь найтяжчі випробування у своїй сучасній історії. Захист найуразливіших громадян — наших дітей — став не лише обов’язком, а й одним із ключових завдань держави щодо збереження людського потенціалу та майбутнього України. Ключовим вектором у сфері охорони дитинства є забезпечення права кожної дитини на виховання в сім’ї. Радянська модель інституційного догляду за дітьми поступово відходить у минуле, поступаючись місцем реформі деінституціалізації.
Чому інтернатна система вичерпала себе?
Протягом десятиліть інституційні заклади (інтернати, дитячі будинки) вважалися єдиним способом опіки над дітьми-сиротами. Проте світовий досвід і результати численних досліджень свідчать, що навіть найкраще фінансований інтернат не здатний замінити дитині родину
Головні недоліки інституційного догляду:
- Соціальна ізоляція: діти зростають у штучно створеному та закритому середовищі. Вони позбавлені щоденного досвіду звичайного життя, який діти в родинах здобувають природно (базовий побут, розпоряджання бюджетом, комунікація у громаді).
- Емоційна депривація: в умовах інституційного догляду складно забезпечити індивідуальний підхід та постійну присутність значущого для дитини дорослого. Брак індивідуальної уваги призводить до психологічних травм та затримки емоційного розвитку.
- Труднощі у дорослому віці: випускники інтернатів часто виявляються не готовими до самостійного життя, створення власних міцних сімей та успішної професійної реалізації.
Суть реформи: від інституцій до сімейного тепла
Державна політика України спрямована на деінституціалізацію. Це глобальний процес реформування системи опіки, який зміщує фокус із «утримання дитини в закладі» на «підтримку родини та створення умов для її гармонійного розвитку».
Держава розвиває та фінансово підтримує чотири базові форми сімейного виховання:
- Усиновлення: пріоритетна форма, за якої дитина приймається в сім’ю на правах рідної.
- Опіка та піклування: найчастіше встановлюється над дітьми їхніми родичами (бабусями, дідусями, тітками, повнолітніми братами чи сестрами) для захисту інтересів дитини, яка втратила батьків.
- Прийомні сім’ї: сім’я або окрема особа, яка добровільно бере на виховання та спільне проживання від однієї до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
- Дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ): окрема категорія великих прийомних родин, де батьки-вихователі беруть на виховання не менше п’яти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуючи їм затишок, виховання та родинне коло.
Головна мета та виклики сьогодення
Воєнна агресія російської федерації проти України створила додаткові виклики для системи захисту прав дітей. Чимало дітей потребують особливої уваги та підтримки держави, громад і суспільства. Саме тому розвиток сімейних форм виховання в громадах є критично важливим.
Мета реформи — не просто розформувати інтернати, а створити в кожній громаді дієву систему підтримки біологічних сімей (щоб попередити вилучення дітей) та допомогти кожній дитині, яка залишилася самотньою, якнайшвидше знайти люблячих прийомних батьків чи опікунів.
Забезпечення права кожної дитини на виховання в сімейному середовищі залишається одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони дитинства. Саме сім’я забезпечує найкращі умови для гармонійного розвитку дитини, формування її особистості, реалізації здібностей та успішної інтеграції в суспільство.
